Кожний з вас бажає бачити свою дитину здоровішою і непошкоджену. І
кожний певен, що його кмітливе маля під колесами автомобіля вже точно не
опиниться. Але якщо дитина вчасно не прийшла додому, батьки починають
хвилюватися: «чи все гаразд?», придумуючи різні варіанти розвитку подій,
нервово дзвонячи друзям і знайомим, з якими, можливо перебуває їхнє
дитя. Тільки б нічого не трапилося! Це споконвічний людський острах
випадку в наш час і обґрунтований він тим, що от уже кілька десятків
років нещасні випадки, як загроза здоров'ю й життю дитини, випереджають
хвороби.
У родині не жалкують часу на те, щоб пограти з дитиною,
погуляти, навчити читати або малювати, відправити його в спортивні
секції, у всілякі кружки, але рідко знаходять п'ять хвилин у день,
півгодини в тиждень, щоб навчити дитину уникати нещасного випадку,
особливо на вулиці.
Досить вивчити "історії хвороб" дітей, що
постраждали від травм, отриманих у результаті дорожньо-транспортної
пригоди, поговорити з лікарем — хірургом або травматологом, щоб
зрозуміти просту істину: З кожних двадцяти випадків дев'ятнадцять,
виявляється, типові, - часто повторюються, виникають у тих самих
стандартних ситуаціях, число яких не так уже велике. Ситуації ці можна
знати, а поведінці в них — навчити. А виходить, нещастя можна запобігти!

Головним у вихованні законослухняного громадянина ( у тому числі і як
учасника дорожнього руху) для батьків повинен бути принцип «Роби, як я».
Щоб дитина не порушувала Правила дорожнього руху, вона повинна не
просто їх знати - у неї повинна сформуватися навичка безпечної поведінки
на дорозі. Навіть якщо ви спізнюєтеся, однаково переходьте дорогу там,
де це дозволене Правилами; у власному автомобілі дотримуйтеся
швидкісного режиму; пристібайтеся ременями безпеки й не дозволяйте
перебувати дітям до 12 років на передньому сидінні. Наочний приклад
батьків буде куди ефективніше, ніж сотні разів повторені слова «не ходи
на червоне світло».
Вчасно навчайте дітей умінням орієнтуватися в
дорожній ситуації, виховуйте потребу бути дисциплінованими на вулиці,
обережними й уважними! Знайте, якщо Ви порушуєте Правила дорожнього
руху, ваша дитина буде діяти так само!
Помніть, що ви стаєте
учасником дорожнього руху не із проїзної частини вулиць, а із тротуару.
Тому відправляючись у школу з малям, поясніть йому, що потрібно бути
уважним з перших же кроків, виходячи з під'їзду будинку. Пройдіть із ним
увесь шлях і намагайтеся показувати найнебезпечніші ділянки на дорозі.
Укажіть на небезпеці, які виникають при посадці в суспільний транспорт
і, особливо, при виході з автобуса або тролейбуса.
Навчить своїх дітей правилам безпечного переходу проїзної частини дороги!
Разом обговорюйте найбільш безпечні шляхи руху, щодня нагадуйте дитині: ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ - ПЕРЕКОНАЙСЯ В БЕЗПЕЦІ!
Поясніть дитині, що зупинити автомобіль відразу - неможливо!
Навчить дітей тому, що переходити дорогу з-за стоячого транспорту небезпечно для життя! Учите передбачити сховану небезпеки!
Щоб правильно вибудувати процес навчання, необхідно враховувати психологічні й вікові особливості дітей.
Психологічні особливості дітей.
–
У маляти дошкільного віку звужене поле зору. Тому він не може навіть
приблизно визначити відстань до автомобіля, що наближається. А
зрозуміти, з якою швидкістю він рухається, здатний не кожний школяр.
–
Навіть якщо дитина дивиться на автомобіль, це зовсім не виходить, що
він його бачить. Захоплений власними думками, переживаннями, часто він
просто не помічає транспортний засіб.
– У перехідному віці виникають
інші труднощі: підліткові властива зневага небезпекою. Він певен, що з
ним не відбудеться те, що трапляється з іншими. І, не дивлячись по
сторонах, без остраху виходить на дорогу.
– А малята в дошкільному й
молодшому шкільному віці взагалі не сприймають автомобіль як погрозу.
Для них яка-небудь іграшка, м'яч набагато важливіше здоров'я й життя.
Тому існує правило: якщо на дорогу викотився м'яч - чекай дитину.
Потреба дітей у русі в цьому віці, яка переважає над обережністю,
прагнення грати в будь-яких ситуаціях, невміння швидке оцінити
обстановку або прийняти правильне рішення, недостатні знання про джерела
підвищеної небезпеки можуть привести до сумних наслідків.
Усі ми
живемо в суспільстві, де треба дотримувати певних норм і правила
поведінки в дорожньо-транспортній обстановці. Найчастіше винуватцями
дорожньо-транспортних випадків є самі діти, які грають поблизу доріг,
переходять вулицю в невстановлених місцях, неправильно здійснюють
посадку в маршрутні транспортні засоби й висадження з них. Але варто
звернути увагу на те, що діти – це особлива категорія пішоходів і
пасажирів. Їх не можна міряти тими ж категоріями, що й дорослих, адже
для них дослівне трактування Правил дорожнього руху неприйнятне, а
нормативний виклад обов'язків пішоходів і пасажирів на недоступній для
них дорожній лексиці, що вимагає від дошкільників абстрактного мислення,
утрудняє процес навчання й виховання.
От чому із самого раннього
віку необхідно вчити дітей безпечній поведінці на вулицях, дорогах, у
транспорті й Правилам дорожнього руху, вибираючи найбільш підходящі для
того або іншого віку форми й методи навчання. У цьому повинні брати
участь і батьки, і дошкільні установи, а надалі, звичайно ж, школа й
інші освітні установи.
У процесі навчання дітей правилам дорожнього
руху, основне завдання батьків і педагогів — сформувати три основні
навички поведінки, які допоможуть дитині зорієнтуватися в дорожніх
ситуаціях.
Навичка зосередження уваги – це межа, перед якою необхідно
зупинятися, витримувати паузу, для психологічного перемикання у зв'язку
з переходом у небезпечну зону, а також для адекватної оцінки обстановки
не тільки очами, але й думками.
Навичка спостереження – дитина
повинна бачити предмети, що оточують її, як рухливі (автомобілі, що
рухаються по дорозі) так і нерухливі (автомобілі, що стоять на узбіччі, в
кущах і т.д.), що закривають огляд проїзної частини й сприймати їх як
потенційну небезпеку.
Навичка самоконтролю – ступаючи на проїзну
частину поспіх і хвилювання необхідно залишити на тротуарі, дотримувати
повного спокою й не відволікатися ні на що ті кілька хвилин, які
потрібні для переходу дороги.

Шановні батьки!

Суспільство вкрай стурбоване станом травмування та загибелі дітей. За
статистичними даними щорічно гине величезна кількість дітей в наслідок
аварій, утоплення, удушення, у вогні. Лише вдумайтеся:в середньому
щодня в нашій країні через нещасні випадки гине чотири дитини, щотижня
– одна школа втрачає клас дітей, щороку, в мирний час – країна втрачає
півтори тисячі юних громадян! Нещастя стається саме тоді, коли діти
залишаються напризволяще, де небезпека чатує на кожному кроці: вдома –
коли працюють електропобутові прилади та є вільний доступ до сірників
та запальничок, вибухонебезпечних предметів, хімічних речовин; на
вулиці – в умовах стрімкого потоку транспорту; під час відпочинку у
лісі, горах, біля водойм. Діти стають заручниками обставин, а їх
легковажне ставлення до вогню, води, незнання елементарних правил
безпеки часто є першопричинами сумних та трагічних наслідків. Шановні
батьки! Звертаємося до Вас з проханням: не залишайте дітей без нагляду,
дбайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей! Навчайте їх культури
поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з
вогнем, водою, газовими та електричними приладами, різного виду
небезпечними речовинами та предметами. Пам’ятайте: безпека ваших дітей
залежить тільки від вас самих! Сподіваємося, що тільки у співпраці ми
зможемо вирішити основну проблему людства – збереження найціннішого
скарбу – життя!